|
Встреча - Надежда Лееуве
Путь Голгофы начался в раю... - Ирина Чепелюк
Созвездий яркие зрачки - Людмила Солма
*)примечание/пояснение:
-глубокой ночью, проснувшись внезапно, будто кто-то позвал меня, вышла на балкон...
звезды крупные, по южному сочные - беспристрастно сияли в кромешной черноте ночи,
и сразу же пошли слова экспромтом без единой помарки, так бывало и раньше и потому у меня для таких случаев уже оставлены заранее на столе блокнот или листки бумаги, ручка или карандаш. В первоначальном тексте записано: "беспристрастностью взирают", но сегодня выставляя это стихо, я так же машинально, не глядя на клавиши, нашлепала "с безучастностью" - это не правильно, скорее всего не так должно быть... но, зачастую нам кажется, что именно этот - второй вариант более всего соответствует действительности - или нам всего лишь так кажется, что звезды холодны и безучастны?!...
Творец может быть беспристрастен, но не безучастен.
с добрыми пожеланиями и надеждами,
Людмила Солма, 26.08.2007г.
>>> Все произведения раздела Поэзия >>>
|
Статья в газету :
Они получили просимое и что из этого вышло - Дмитрий
Меня уже начинает раздражать эта тема – все только о деньгах и говорят! Но мало кто знает, что деньги могут сыграть злую шутку над человеком, который не умеет управлять ими. И вот Бог дал мне интересный поучительный сюжет в виде рассказа – притчи, что я и предоставляю вниманию читателя. Поэзия :
Хто увірує й охриститься... - Лілія Мандзюк
Поэзия :
Моя молитва - Левицька Галина
Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
|
